Поглиблено наукові уявлення про світоглядні типи свідомості, якими є: міфологія, релігія та філософія, які розглянуто як безпосередні прояви самопізнавальної природи людини в її суб'єктивно-суб'єктній єдності, що надає їм статус духовно-практичної правової волі до життєздійснення. З'ясовано, що індивідуальна свідомість людини виражає її життєві потреби, які в суспільному бутті є способами конституювання правосвідомсті. Доведено, що духовно-мотиваційний суспільно-практичний простір правосвідомості визначається змістовими складовими міфології, яка без будь-яких обмежень проголошує життєві потреби й інтереси людини. Обгрунтовано думку про облагородження правомірності життєвих потреб та інтересів людини духовним потенціалом релігійного світогляду, який соціалізує їх засобом аналітико-критичних обмежень властивого кожній людини і природно-біологічного егоцентризму. Встановлено, що гуманістичне спрямування правової волі людини на розкриття та задоволення сутнісних потреб свого буття відбувається у сфері соціально-філософських визначень свідомості, що базуються на об'єктивному духовно-пізнавальному історичному та розумовому досвіді людства. Доведено, що світоглядно визначене право - це конституювання волі кожного індивіда-громадянина відповідно до сили його бажань, що не порушує суверенітет у просторі того соціуму, який визначається ним як необхідна, законна й обов'язкова умова життєдіяльності. Виявлено, що соціальна філософія як водночас філософія історії є адекватною формою правосвідомої організації суспільно-практичного життя людей, оскільки епіцентром усіх її пізнавальних пошуків є взаємодія волі та мислення, обгрунтування свободи волі та свободи мислення, що в системі права має знайти свої законодавчо-нормативне забезпечення.

  Скачати повний текст